The Kiev Times - ежемесячная аналитическая газета и новостной сайт

Чи безпечно орієнтуватися на Росію у питанні закупівлі вугілля?

8 декабря 2014, 14:29
84
Версия для печати Отправить
уголь

Вихід один – купувати «готову» електроенергію в РФ. Або ж – вугілля у бойовиків сходу, пише колишній депутат України, колишній заступник міністра економіки Михайло Поживанов

Остання новина з Генпрокуратури полягає у висуненні обвинувачення та обранні міри запобіжного заходу директору «Укрінтеренерго» Володимиру Зіневичу. Зіневич винний у закупівлі неякісного вугілля з ПАР, заявляє генпрокурор Ярема. «Вугілля, що вони завезли з Південно-Африканської республіки, не горить в наших ТЕС. Це злочин і за це потрібно відповідати», – говорить він.

Навряд чи Ярема аж так добре розбирається у вугіллі та й у фізиці також: мова, швидше за все, йде про те, що при спалюванні у наших ТЕС, «заточених» під антрацит, топлива з ПАР (не такого високоякісного і з меншим вмістом вуглецю) виділяється відсотків на 20 менше тепла. Це – як версія. Адже розібратися у тому, що насправді відбувається в електроенергетиці України та у головах чиновників найвищого рангу, доволі тяжко. Незадовго до цього, нагадую, обвинувачення було принципово іншим й полягало не у поганому вугіллі, а у закупівлі його за завищеними цінами.

Цілком ймовірно, що для активності слідчих наявні обидві причини: і переплата за вугілля, і низька якість останнього. От тільки поштовхом для слідства стали не скарги енергетиків або Мінфіну, а обурення Петра Порошенка, котрий виступив на засіданні РНБО з відповідною заявою. Відтак екс-міністр енергетики Юрій Продан ходить на допити в ГПУ, а злощасному Зіневичу загрожують 12 років ув’язнення.

Події розгортаються на тлі заяв нового міністра енергетики та вугільної промисловості Володимира Демчишина про необхідність розпочати імпорт електроенергії з Росії. «В такій складній ситуації це необхідний крок для збалансування енергосистеми, і яким би він не був політично складним, це необхідний крок», – наголошує Демчишин. Як додатковий аргумент висувається аварія на Запорізькій АЕС – вона, мовляв, поглибила й без того наявний дефіцит електроенергії.

Однак незадовго перед цим Кабмін звільнив застуника міністра енергетики Вадима Уліду за те, що той дав дозвіл холдинговій компанії «Енергомережа» імпортувати електроенергію з Росії. До квітня поточного року одним із членів наглядової ради «Енергомережі» був брат нинішнього міністра енергетики Юрія Продана – Петро. Отож, іще одна загадка безкінечно заплутаної енергетичної історії: за що звільнили Уліду? За лобізм інтересів його тодішнього шефа чи за торгівлю з зовнішнім ворогом України?

Якщо за останнє, то чому ніхто не звільняє Демчишина? Адже новообраний очільник відомства обстоює необхідність підтримання енергетичних зв’язків з Росією. Словом, справа – темна як антрацит, якого так потребують наші ТЕС.

Але почнемо розбиратися з азів. Електроенергія – це ТЕС, ГЕС та АЕС. Атомних електростанцій в Україні чотири – Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька та Запорізька. Разом на них 15 енергоблоків. Зараз АЕС працюють на повну потужність, проте забезпечують лише 47% потреби в електроенергії. Також «в запасі» маємо каскад з 6 гідроелектростанцій, побудованих на ріці Дніпро. Плюс ще дві – на Дністрі та Росі. Що стосується ТЕС, то частина з них нині перебуває на окупованих територіях, хоча станції цього профілю є також і в центральній та західній Україні. Всі перераховані варіанти здобування енергії перекривають лише 67% потреб України. Решту доводиться добирати іншими способами.

Є лише три шляхи забезпечення споживачів електроенергією, розповідає в одному з інтерв’ю звільнений Уліда. Або імпортувати її, або купувати вугілля, або спалювати газ. Газ і без того шалено дорогий, тож це – поганий варіант. Щодо вугілля, з якого я почав статтю, то за часів міністра Продана його намагалися закупити в ПАР. Африканськакомпанія Steel Mont встигла поставити в Україну 210 тисяч тон вугілля. На цьому співпраця призупинилась. З постачальниками не розрахувались – це по-перше. По-друге, вони більше не хочуть мати з нами справу – кажуть, що терплять репутаційні збитки, яких не знали досі – і все через не зрозуміле їм слідство, розпочате ГПУ.

Стосовно ціни. Подробиці контракту з постачальниками ПАР не розголошувались, проте у ЗМІ просочилась інформація про 86 доларів за тону вугілля. З урахуванням доставки йшлося про 112 доларів. Як зазначав Продан, паливо закупалося у «прозорого трейдера», а його вартість відповідала ринковій ціні. Безперечно, це все одно дорожче, ніж брати своє, вітчизняне. Однак «свого» вже нема: антрацитові шахти залишились в окупованій зоні. До того ж, фахівці стверджують, що якщо врахувати всі дотації, які закачувались у збиткову вугільну галузь до війни, вийде, що тона донецького вугілля коштує не менше 120 доларів. Ось така арифметика.

А тепер повернемось до політики. 15 листопада прем’єр-міністр Яценюк заявив про те, що Україна не купуватиме вугілля у «ДНР»/«ЛНР», оскільки це є фінансуванням тероризму. Натомість Україна купуватиме електроенергію в Росії – нічого не кажеш, альтернатива виходить «гідна». Зауважимо, що РФ висуває свою контрпропозицію – «російська сторона ставить умовою імпорту електроенергії в Україну забезпечення електроенергією Криму», – говорить Демчишин. І, судячи з логіки останніх подій, Україна готова виконати таку вимогу.

Та чи безпечно орієнтуватися на Росію у даній ситуації? Не кажучи вже про те, що підтримання з ворогом зовнішньоекономічних зв’язків взагалі є справою протиприродною. Хто надасть гарантії, що взяті на себе обов’язки Росія виконає? Мені можуть заперечити, що іншого виходу просто не існує. Адже вугілля, котре добувається на заході України або, приміром, в Польщі, не підходить для наших ТЕС. Відтак вихід один – купувати «готову» електроенергію в РФ. Або ж – вугілля у бойовиків сходу.

Проте ніхто так і не пояснив, чим погане було африкаське вугілля? І чи знає генпрокурор Ярема про те, що вугілля в принципі не може не горіти? Однак є два ще більш інтригуючі питання. Перше. Чи не став увесь вугільно-енергетичний скандал відображенням тертя між Порошенком та Яценюком? Адже Продан був креатурою Яценюка, тоді як Демчишина обирали за квотою Блоку Порошенка.

І, можливо, вся суть суперечки не в тому, що Продан намагався диверсифікувати постачання електроенергії з Росії, закупивши неякісне вугілля в ПАР. Можливо, підгрунтя конфлікту суто політичне? І тут я підходжу до другого свого питання. Яку роль в усьому цьому відіграє той факт, що приватизовані українські обленерго знаходиться в руках купки олігархів, два з яких є російськими громадянами, а решта відома здебільшого проросійською позицією?

Адже ні для кого не є секретом, що в 10 українських обленерго частку має компанія VS Energy, бенефіціарами котрої є підприємці так званої «лужніковської групи», до якої входить, зокрема, депутат Держдуми РФ від «Єдиної Росії» Олександр Бабаков. З нею успішно конкурує Energy Standard – дітище російського бізнесмена Костянтина Григоришина, що має акції 12 обленерго. Решта перебуває під контролем Ріната Ахметова (4 обленерго), Ігоря Суркіса (3 обленерго), Юрій Бойко (володіє часткою в Волиньобленерго) та групи «Приват» (6 обленерго).

Чи не звідси ростуть ноги у намаганні підіграти Росії? Закупати у неї електроенергію, покірно виконувати вимогу щодо постачання її до анексованого Криму? Не маючи достатнього обсягу інформації, я не пристаю ні на чию сторону. Але тема заслуговує обговорення. Тим паче, коли виглядає на те, аби боротьба з корупцією має вигляд «про людське око». А в країні між тим нічого не змінюється, і методи за засоби досягнення цілі лишаються ті самі.

8 декабря 2014, 14:29
84
Версия для печати Отправить
«   »
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс

Новости

23:4622:4721:3620:4118:5616:2314:2913:0112:2312:1410:469:599:268:4323:4621:4620:4116:3216:2314:2913:3312:4712:0311:4310:46
Все новости »

Другие рубрики