The Kiev Times - ежемесячная аналитическая газета и новостной сайт

О русском языке в новой Украине

8 июля 2014, 11:56
256
Версия для печати Отправить
Дроздов

І знову російська мова бентежить наш розум. У цьому є якась несправедливість. Бо всі ми щиро захоплювалися, коли Революцію підтримала гігантська кількість російськомовних. Це був їхній вклад у майбутнє своєї країни – країни, де вони можуть вільно користуватися своєю рідною російською. Я саме так зрозумів формулу загальнонаціонального єднання – на непорушних принципах співіснування різних українських різностей. Бачачи це співіснування, люди плакали від щастя.

Це було не так давно. На Майдані лунав і галицький діалект із домішком сільського сякання, і закарпатський говір із м’яким «ль» – навперемішку з солов’їною українською, чистою російською і нечистим, зате найбільш розповсюдженим суржиком зразка Вєрки Сердючки. Це був багатоголосний, багатомовний Майдан.

Якщо спрощувати – це був двомовний Майдан, який передбачав у майбутньому двомовну Україну. Мірилом поділу на свій-чужий була не мова чи генеалогія, а причетність до проекту нової України. І всі ми ахнули, побачивши чудеса патріотизму якраз російськомовних людей. Це неможливо забути. А це значить, що у проект нової України вони привнесли невід’ємний компонент – російську мову, яка є рідною для українського патріота. Тоді чому зараз, коли Порошенко пропонує місцевим громадам визначати спеціальний статус їхніх рідних мов – зусебіч лунають категоричні прокляття? Адже ж російськомовні українці є такими самими засновниками української державності у 1991 році, як і всі решта. І російськомовні українці мають усі підстави бути бенефіціарами Революції.

Ініціатива Порошенка – це законодавче закріплення реального статусу-кво у мовному питанні. Це формальність. Україна з часу своєї незалежності була і є двомовною. Спочатку мирний Євромайдан заснувала молодь, другою мовою якої є англійська. А потім розстріляний Майдан підтримали люди, другою мовою яких є державна. Особисто для мене важливим трофеєм України є поява незліченної кількості російськомовних громадян.

«Тех, которые за Украину пасть порвут».

Я сам – тотально україномовний. Російською вільно читаю, але розмовляю з прибалтійським акцентом, який уже навіть став предметом пародій. Усі свої тексти я пишу тільки українською. Так, зізнаюсь: я дуже хотів би, аби моя мова, підкріплена статусом єдиної державної, працювала на всій території рівномірно. Але, але, але… Я можу прочитати кілька лекцій про насильну русифікацію, про цілеспрямоване витравлювання моєї рідної мови з усіх сфер, про систематичну деукраїнізацію тощо – але це нічого не змінить. Моя країна – двомовна з моменту свого проголошення. І тепер, коли моя українська мова перебуває на коні як мова патріотизму, поваги і відваги – я не хочу, аби мої україномовні земляки брали реванш за рахунок моїх російськомовних земляків. Бо немає кращої картини – як російськомовна людина уважно вдивляється в штрих-код, аби, не дай Боже, не купити товар окупанта з початковими цифрами 46. Єдине але, про яке хочу сказати. Ми – Європа. А там бути одномовним – соромно. Одномовність – це ознака цивілізаційної відсталості. Отже, україноодномовні і російськоодномовні – однакові недолугі. Люди, які, живучи в Україні, свідомо ображають українську мову і навідріз відмовляються її знати – жалюгідні. Спеціальний статус російської мови – яксамраз для поголів’я тупих громадян України, які в силу своїх розумових вад досі відчувають нудотну відразу до української мови. Їхня затята одномовність – це діагноз. Якщо спецстатус мови – це ціна їхнього невтручання в будівництво нової України, то я готовий цю ціну заплатити.

8 июля 2014, 11:56
256
Версия для печати Отправить
«   »
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс

Новости

23:4622:4721:3620:4118:5616:2314:2913:0112:2312:1410:469:599:268:4323:4621:4620:4116:3216:2314:2913:3312:4712:0311:4310:46
Все новости »

Другие рубрики