The Kiev Times - ежемесячная аналитическая газета и новостной сайт

Почему Донбасс топит Украину

11 июня 2014, 19:21
330
Версия для печати Отправить
Остап Дроздов

Телеведущий Остап Дроздов о Донбассе.

Є такий термін «заморожений конфлікт». Держави, які на своїй території мають заморожені конфлікти, надовго викинуті з човна цивілізаційного прогресу. Такі держави є неповноцінні і неуспішні. Вони наче визнають свою неміч вирішити конфлікт – а не просто заморозити його в надії, що за цей час повиздихають основні зачинщики. Донбас – це заморожений конфлікт, який у разі розморозки (через рік чи через десять) вибухне у найпотворніших формах включно з громадянською війною.

Проблема звучить банально просто: Донбас VS Україна. Донбас – це анти-Україна. Він не може доповнювати чи урізноманітнювати країну (як-от Галичина, Буковина чи Закарпаття, вписані в українську корону як самобутні діаманти). З Донбасом усе гірше. Він може з Україною лише конфліктувати.

Зрештою, так було завжди. Вся історія перебування Донбасу в синьо-жовтій комуналці – це латентний конфлікт, який неминуче мусив був колись актуалізуватися. Допоки Україна толерувала різного роду януковичів родом із Донбасу – все було добре. Як тільки Україна виборола шанс долучитися до цивілізованого світу – Донбас почав радикально боронити свою сталінську онтологію. Якщо когось і гріє присутність у складі України цієї чорної діри з букетом найдивовижніших сталінських міфів – то точно не мене.

Читайте: Александр Денисов: Донбасс — трагедия, в которой сложно найти крайнего

Наші патріоти ніяк не можуть змиритися з тим, що термін «Український Донбас» — це оксиморон, поєднання протилежностей. Прихильники унітарності сповідують глибоко імперський принцип, згідно з яким держава – це насамперед територія. Отже, галицькі чи якісь інші патріоти, які горланять про Український Донбас – це типові українські імперіалісти, які мріють про насильницьку експансію України на суміжні території. Це послідовники Путіна зі знаком плюс. Їм протистоїть ліберальний концепт, згідно з яким держава – це не території, а насамперед люди. В імперському розумінні Донбас – це дійсно Україна. А в ліберальному – це територія людей, які країну проживання оцінюють кілограмами ковбаси, яку можна купити байдуже за яку валюту.

Місія Донбасу у складі України – постійно робити її радянською. Будь-яке намагання українців заснувати нову державу на модерних (європейських) засадах упирається об Донбас. Він органічно лягає лише в радянську матрицю буття, пронизану «георгієвською стрічкою». Давайте казати прямо: Донбас ніколи не зможе бути не те що повноцінною частинкою Європи – ба навіть її провінцією. В його особі ми маємо вічноживучий витвір Сталіна – територію з фундаментально зміненим етнічним та соціальним складом. Коли Чингіз Айтматов уперше вжив тюркське слово «манкурти», він навряд чи думав, що люди зі стертою пам’яттю будуть тупотіти ногами і вимагати «услышьте нас» — замість того, аби вибиратися кудись вище з рівня локальної ідентичності. Не думаю, що «іждивенець», який щойно похмелився, зможе дві години простояти в черзі, аби піднятися на Ейфелеву вежу.

Боротьба за Донбас у складі України – це боротьба за вічну присутність дистильованої радянськості. Це неможливо сумістити з європейським проектом України, хоч ти трісни! Навіть у найкращому випадку ми можемо коней привести до водопою – але ми ніколи не змусимо їх пити воду. Для українців, яким у горлі стоїть уся ця ретро-радянська мішура, вибір фатальний. Що краще: втратити територію заради європейського майбутнього решти країни – чи заморозити не лише внутрінаціональний конфлікт, але й перспективу стрімко рвати з совдепією?

Читайте: Дорога в будущее пятого президента Украины

Мусимо змиритися: Донбас – це заморожений конфлікт в Україні. Для Путіна це ідеальний варіант – аби Україна була заручником сухої заморозки території, яка в соціально-політичному сенсі нікого, крім януковичів та добкіних, продукувати не може. Проросійське населення Донбасу занадто ліниве, аби виїхати на свою історичну Батьківщину. І воно ніколи не стане проукраїнським. У разі успішного завершення АТО ми повертаємо в лоно України велику територію. Але не людей.

Комусь дуже потрібно, аби в складі України була територія, де 1 театр припадає на 2 мільйони душ. Де найвищий рівень побутового бандитизму, алкоголізму та ВІЛ-інфікування. Де люди бояться АТО більше, ніж чеченських найманців. Навіть боюся думати, який ефект справить заморожування відморозків.

 

11 июня 2014, 19:21
330
Версия для печати Отправить
«   »
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс

Новости

23:3622:4721:3620:4119:3918:5616:2314:2912:3411:4310:469:498:4323:4622:3721:4620:4118:5616:2314:2913:3313:0112:3411:3310:46
Все новости »

Другие рубрики