The Kiev Times - ежемесячная аналитическая газета и новостной сайт

Путин — марионетка США

5 сентября 2014, 21:15
525
Версия для печати Отправить
Александр Мороз

Один из ярких политиков 1990—2000-х годов, народный депутат Украины I—V созывов Александр Мороз высказывает свои мысли относительно последних событий в Украине. Текст идет от первого лица и по желанию Александра Александровича приводится на языке оригинала и без изменений.

— Збуджений голос офіцера видавав його стан:

Зробіть що-небудь! З моєї роти залишилось 30 бійців. І ті контужені та поранені. У мене рука побита осколками… Віддайте наказ, треба відійти, щоб далекобійна артилерія не діставала… Бо якщо іще раз нас накриють «Градами» — нам «… ць».

Офіцер не вибирав слів. Поряд з ним (чути було) ще крутіше додавали його однополчани. У мене тим часом фіксувалися в пам’яті лише окремі фрази.: «Я останнім залишив місто…», «З 24 серпня ніяких боїв з сепаратистами, те закінчилося. Іде війна з Росією, її регулярними військами…», «У нас нічим відбиватися…», «Командир бригади полковник — герой. Аби не він, нас би розмазали…», «Віддайте наказ…», «Не вірте телебаченню, різним начальникам…», «Ми готові йти в штикову, але … проти танків…».

Як сказати хлопцю, що я мало що можу? Він додзвонився, хтось дав мій номер, має надію. Слава Богу, генерал Михайло Коваль відгукнувся відразу. Знає командира бригади по імені і по батькові. «Негайно зв’яжуся з Генштабом…».

Іде війна. Для захисників — кривава, смертельна битва. Для загалу — гнітюча обставина, що заважає дивитися «Розсміши коміка», безкінечні суди на «Інтері», футбол, сюжети Каті Осадчої з елітних салонів… Але ж — війна! Вона може дійти до кожного, хто зна`, що у Путіна в голові.

А що, справді? Відродження імперії (про Союз Радянський не йдеться, в Росії кланова олігархія, ще гірша, ніж у нас)? Без України імперія — фікція. Але…

Нашу державу можна окупувати, проте приєднати до Росії не вдасться уже нікому. Те, що за останні півроку з Україною, з російсько-українськими відносинами зробив Путін, не вдалося б усім патріотам і «патріотам» разом узятим з Бандерою в тому числі. Тому Путіну це ще «аукнется».

Та дивно, невже в Росії крім нарваного українофоба Дугіна і замаскованого під клоуна Жириновського, немає нормальних аналітиків, щоб пояснити главі федерації: він веде чужу гру, плюється проти вітру. В Росії весь час прикриваються видумкою, що раніше на Майдані, тепер на Донбасі руками України діє США і тому вже неприхована війна проти України — це боротьба за майбутнє Росії. Примітивна, дешева версія. Ні, якраз РФ зусиллями Кремля грає роль маріонетки, здійснюючи далекоглядний задум заокеанської супердержави.

Читайте: Семенченко призывает готовиться к войне

В світовому змаганні Україна, на жаль, не суб’єкт політики. Росія, голосом її очільника, примітивно намагається те підкреслити. Згадаймо і його пасаж, що Росія, мовляв, справилася б з фашистською Німеччиною без України, недавні просторікування про марш до Києва за два тижні, і багато інших казенних (як для політика) дешевинок. США, навпаки, на словах всі на боці України. Насправді, вони раді були б зв’язати бойнею слов’янські держави, щоб досягти стратегічної мети, — захистити позиції долара як єдиної світової валюти.

Повернімося в минуле століття. Дві світові війни мали доларову першопричину. На початку століття потрібно було прибрати з арени німецьку марку і російський рубль, а через пару десятків років добитися міжнародного визнання долара реальною світовою валютою.

Це сталося. Але дорогою ціною і для економіки та фінансової системи США. Сьогодні державний борг США наближається до двох десятків трильйонів (!) доларів. З тим треба щось робити. Якщо девальвувати долар, то затріщить економіка багатьох країн, криза викине в ряди безробітних мільйони і мільйони людей. Якими політичними, соціальними і військовими наслідками те закінчиться — це треба розглянути окремо. В будь-якому разі, для США це теж завершиться катастрофою. Вперше за сотню (і більше) років.

Фінансово-економічній системі США потрібен сильний імпульс, попит на її продукцію та ресурси. Звідки його чекати? З економічно розвинутої та стабільної Європи, котра поки-що тіснішого співробітництва з партнером по Північно-Атлантичному альянсу не потребує. А він при тому тримає над Західною Європою найтяжчу частину військової парасольки і прагне тісніше зв’язати взаємні інтереси, опосередковано ділитися і витратами. Європа ж задоволена балансом, налагодивши економічні зв’язки з Росією, річний торговий оборот з якою складає більше половини трильйонів доларів. Головний компонент в цих обсягах з боку Росії — енергоносії.

Тим часом початок нового тисячоліття збігається з революційними змінами в енергозабезпеченні. Один з напрямків — сланцевий газ, США має найбільші його запаси. Завдання зрозуміле — розвернути інтерес Європи до цього джерела, відмовившись від східних трубопроводів. Підстава для цього винятково зручна — з агресором, котрий тупо нівечить світовий порядок, не може бути ні партнерства, ні співробітництва. Війна в Україні для того унікальний привід.

Отож Кремль може пустити кров Україні, захлинувшись нею і сам. Згорнувши енергетичні програми з Європою, РФ змушена буде компенсувати їх співробітництвом, скажімо, з Китаєм та Індією. Росія вже сьогодні поставляє Китаю газ по 300 $ за тисячу кубометрів (в Україну в півтори рази дорожче). Але якщо зупиняться насосні станції на трубопроводах в західному напрямку, «Газпрому» за щастя здаватимуться поставки газу тому ж Китаю за … 50 доларів. При тому апетити російських «трубососів» не зменшаться, як на те відреагує економіка, фінанси і … народ –— здогадатися не важко.

Читайте: Завтра заложники ДНР могут вернуться домой

Можливо цю тему варто було б зробити провідною в дипломатичних переговорах з Кремлем? Тут якраз посередники не потрібні. Домовляються ж про щось на фінському острові росіяни з американцями, українців не кличуть. В російських керівників нині хмеліє голова від своєї ситуативної зверхності над українською державою. Та це така зверхність, що може їм вилізти боком. Тому мир, звільнення наших територій від російських військ — це не лише потреба України. Це об’єктивний інтерес і російської держави. Вона мусить його враховувати, якщо нею керують адекватні люди.

Нам же потрібні невідкладні реформи. Розпочинати слід із системи влади. Заяви після Майдану про демократію, посилення ролі самоврядних структур, ліквідацію адміністрацій і т.д. виявились пропагандистськими деклараціями. Проект змін до Конституції за підписом Порошенка реформування системи влади не передбачає. Навряд чи Президент той проект і читав, а його оточенню зміни не потрібні. Можу про те стверджувати, бо разом з кращими конституалістами  розробили саме потрібний Україні проект зміненої Конституції, але достукатися з ним до високих дверей не вдається вже півроку. «Земство обідає», відома картина передвижника Мясоєдова могла би ілюструвати і нинішню довколовладну рутину.

Не декларацією, а повною брехнею виявилися і заклики про проведення виборів з відкритими списками. Зразком крутійства у цьому відношенні було засідання парламенту 2 вересня. Палкі промови про потребу нового закону, обурення законом «під Януковича»… Та ні, цей закон — предмет змови тих, хто тепер його критикує. В листопаді 2011 року за нього проголосували 366 депутатів, перед тим змовившись про преференції в мажоритарних округах, про складання виборчих комісій, про «відсікання» інших суб’єктів виборів високим бар’єром і злочинним адмінресурсом. Виборчий закон збережено, за зміни не проголосували регіонали (це не дивно), але «Батьківщина» не дала половини голосів!

Отже, новий парламент буде якісно тотожний нинішньому. То навіщо тоді затрати на вибори? Адже зміниться лише об’єкт прислужування — інший за складом олігархат. Він взує ту ж, облизану раніше, пантофлю для використання її за призначенням. Гордитися членством в такому парламенті зможуть хіба нездатні червоніти.

А ще ж будуть претензії щодо нелегітимності законодавчого органу. Хто представлятиме в мажоритарних округах Криму та Донбасу близько 10 млн. населення? Хіба цю обставину не бачили показні ревнителі закону на основі відкритих списків?

Читайте: Минск: протокол о прекращении огня подписан

Частина їх знайшли собі нову «цяцьку» — референдум про вступ до НАТО. Якраз до теми, коли у Путіна вичерпались аргументи для брехні і військового злочинства. Чи випадково це? Гадаю, ні. В політиці випадковості бувають рідко. За фактами і подіями завжди є чийсь інтерес. Інколи персональний. Як у руйнуванні збройних сил, запроваджений бездарної багатовекторності, в газових угодах, анексії Криму, виборчому законодавстві, згаданому референдумі…

Але ж є іще інтерес народу, звичайного громадянина. Він хоче миру, а не трун (бо траурні почесті і посмертні нагороди не зменшують материнське горе). Хоче роботи і достатку, а не поневіряння по світу. Хоче бути людиною в своїй країні. Ім’я якої — Україна.

5 сентября 2014, 21:15
525
Версия для печати Отправить
«   »
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс

Новости

23:4622:4721:3620:4118:5616:2314:2913:0112:2312:1410:469:599:268:4323:4622:4721:4620:4118:5616:3216:2314:2913:3312:4712:03
Все новости »

Другие рубрики